«Вивчення поезії у старшій школі: Тумас Йоста Транстремер»

Тумас Йоста Транстремер восьмий лауреат Нобелівської премії 2011 року в галузі літератури. До цього його талант був відзначений премією імені Бельмана (1966), премією імені Петрарки (1981), премією Північної Ради з літератури. Ім`я лауреата 6 жовтня  2011 року у Стокгольмі оприлюднив секретар Нобелівського комітету Петер Енглунд з формулюванням «За стислі та прозорі образи, що дали читачам змогу по-новому поглянути на реальний світ». Виключно за вірші Нобелівська премія не присуджувалася з середини 90-х років минулого століття. Залюблені в поезію люди усе частіше говорять про те, що в сучасному світі вірші мало кого цікавлять, що зараз поезія – це або елітарне,  або маргінальне мистецтво. І визнання таланту й творчого внеску Тумаса Транстремера в світову  поезію – це своєрідна  спроба нагадати людству, що поезія попри все жива, вона оновлюється, набуває нових форм і здатна хвилювати людські серця. Транстремера ставлять у один ряд з Емануелем Сведенборгом, Августом Стріндбергом та Інгмаром Бергманом як одного з тих, хто створює так зване обличчя національного шведського світосприйняття в сучасному світі.

Лауреати Нобелівської премії в галузі літератури, громадяни Швеції

Біографія Тумаса Йости Транстремера – це життя звичайної людини сучасності, але людини талановитої, небайдужої до всього, що її оточує.

Народився він 15 квітня 1931 року в Стокгольмі.

Відкриттям Транстремера як поета стала його перша збірка «17 віршів» (1954), яка презентувала його талант і потенційні можливості. Тумаса Транстремера  назвали головною надією шведської поезії, а в 60-70-і роки ХХ століття стало зрозуміло, що він – головний поет країни.

Навчався у Стокгольмському університеті, де вивчав психологію, літературу та історію релігії. За фахом психолог. Тривалий час працював у в’язниці неповнолітніх (звідси одна із тем його творчості), потім психологом в реабілітаційному центрі. Й для себе писав вірші й прозу (одна-дві збірки на рік). Усього їх дванадцять.

Транстремера визначають його захоплення – це природа й музика ( до всього він ще й професійний піаніст.) Критики вважають, що твори митця відрізняються оригінальною зоровою метафорою та суворою канонічністю класичних форм вірша.

На перший погляд здається, що в поезії Транстремера немає нічого особливого: короткі неримовані вірші-замальовки про те, що оточує й хвилює поета: дім, робота, природа, людські стосунки. Й у всьому Транстремер ніби фіксує «кадр», фотографує мить, а потім деталізує, розглядає її під різними кутами зору.

Я стою на горі і дивлюсь на затоку.

Кораблі відпочивають на поверхні літа.

«Ми сомнамбули. Мандрівні місяці.»

Так кажуть білі вітрила.

(Фрагмент вірша «З гори» у перекладі Юлії-Ванди Мусаковської)

Або

За окном длинные звери весны

прозрачный дракон из сияния солнца

протекает мимо как бесконечная

электричка - голову мы не успели увидеть.

Прибрежные виллы движутся боком

они горделивы как крабы.

Статуи мигают от солнца.

Бешеное море огня там, где в пространстве,

пройдя сквозь землю, становится лаской.

Отсчёт начался.

(«Свет вливается». Переклад О. Афіногенової)

Або

Олень на солнце

 иголками мелькают мухи

 пришивают тень к земле.

 (Переклад  Анатолія Кудрявицького).

Кожен поетичний твір насичений багатьма смислами, і в цьому він подібний до людини як багатогранної особистості, що одночасно перебуває в емпіричному й духовному вимірах. Після «фотографування» реальних речей, реальності Тумас Транстремер йде далі: коли читач звикає до картинки, в поезію входить містика, чари, дива, а разом з ними роздуми про буденне й високе,  скороминуче й вічне. (До героя «Римських арок» звертається янгол, з’являються із сонячного сяйва дракони ( «Свет вливается»), «груши цветут под наркозом весны», там де панує «безсловесна ненависть». У своїй поетичній творчості Тумас Транстремер відштовхнувся від новацій французьких поетів-символістів і сюрреалістів, поєднавши їхню буйну метафоричність зі скандинавським мінімалізмом. « Вірші в прозі – стара європейська традиція, особливо сильна у Франції. Коли наприкінці 40-х я почав писати, то прочитав книгу, яка виявилася для мене особливо важливою – «Девятнадцять сучасних французьких поетів». Там було багато віршів у прозі – Рене Шара, Еліаде, Реверді… Виявилося, що цей жанр для мене – абсолютно природний», - зізнавався поет.

 Транстремер небагатослівний. Його образи  доволі скупі.  В них виділені одна-дві важливі риси. Їх порівнюють з грою на фортепіано однією рукою: ніяких зайвих звуків. Його образи – це не просто описи, це погляд Транстремера, як і належить «високій ліриці». Саме цей органічний баланс – між майже нестримно-барочною, вічно динамічною метафорикою вірша й абсолютним контролем над його формою, що завжди прагне точності, навіть лаконічності – й створює суперечливе відчуття: з одного боку, постійної  напруги, конфлікту, боріння духу, а з іншого, майже ідеального спокою, відстороненості близької до відчуження, піднесеності, тиші, відчуття «дива».  У поетично-філософській  концепції Транстремера відчуття «дива» є емоційно-смисловим стрижнем, це саме те, що «має бути», а не «має статися». Його поезія – це світовідчуття і світорозуміння «саме тут» і «саме зараз».

Митець говорив про особливості створення ним віршів так: « Типовий для мене спосіб писати – особливо коли мова йде про довгі вірші – збирати їх з фрагментів, які сповзаються в одне місце, як мурашки до мурашника, куди несуть свої нотатки й спостереження. Насправді аналогія не зовсім точна,  у мурашнику все знадобиться , а у вірші – не обов’язково».

 «Проблема письменницьких занять у тому, що ти виносиш дещо з середини назовні. Але одночасно все винесене в текст має бути зрозумілим читачеві, який ставиться до нього зовсім по-іншому, дивиться на нього холодним поглядом і не відчуває ніякого натхнення. Для молодого поета це своєрідний шок, тому що спочатку здається, що всі так само натхненні, як ти сам». (Ці слова видатного митця можна спроектувати й на діяльність вчителя, який досить часто переживає розчарування від того, що учні не відчувають чи не розуміють текст як він сам.)

«У дитинстві я думав, що поет – свого роду чарівник, тільки другого-третього рівня могутності, -говорив Транстремер. Найголовнішому, великому й дивовижному чарівнику, необхідно було лише змахнути чарівною паличкою, загорнутися в плащ – і диво неодмінно звершиться.

 Поет же має ритмічно, розкотисто, а головне – в риму, промовляти слова-заклинання, й чарівництво відбудеться, коли цей ланцюжок слів зімкнеться на якомусь дзвінкому вигуку чи стихне в звукові, що тане й розчиняється.

З роками я переконався в тому, що ніхто толком не в змозі роз’яснити про таїнство (що вже, втім, не особливо цікаво), й рідкий сміливець візьметься пояснювати, якою має бути поезія. Більшість читачів щиро переконана, що закони віршування мають обов’язкову силу, що вони непорушні й універсальні. Відкрита рима, байдуже ставлення до пунктуації, метафоричність, що не дуже вражає своєю насиченістю, але й піддає сумнівам будь-які раціональні прийоми опису світу, призводять, як мінімум, до нерозуміння. Досвідчений читач впадає в паніку, літературний неофіт стискає плечами; спеціаліст бореться з вигуками внутрішнього монологу і в’язне в малорятівних «ніби», «в сенсі», «вочевидь».

Поезія Транстремера призначена тим читачам, хто на чародійство у віршуванні дивиться із захватом і надією: з емоцій і звуків народжується смисл, що відкривається в химерній формі.

Чуть задремлешь – услышишь отчётливо чаек

воскресный

звон над белоснежными церковными приходами

моря…

Дорога, кажется, никогда не кончится.

Горизонт убегает в спешке

Птичий всполох на дереве. Пыль взметается

у колёс.

У всех колёс, спорящих со смертью.

(Переклад  О. Прокофьєва)

 Вірші Транстремера підкорюють читача своєю ясністю й простотою. Але це тільки на перший погляд. Насправді вони вирізняються прискіпливим, деталізованим поглядом на світ, де просторові й часу  приділяється величезна увага, особливо простору й тривалості подій, станів, моментів буття. Поет майстерно використовує дієслова руху й дієслова спокою, створюючи цілісну картину світобудови й людини в ній. Його віршам притаманна особлива споглядальність, навіть духовна медитативність. Поетика Транстемера відрізняється дивовижною візійністю, що допомагає усвідомити сутність і специфіку сьогодення, здатністю побачити те, що знаходиться всередині речей і світу в цілому. Один талановитий рядок містить у собі майже безкінечну кількість смислів.

 Мова віршів Транстремера подібна до металево-холоднуватого світла північного неба, що огортає читача, затягує в свій світ поступово й непомітно. Сам поет так пояснював цю специфічну рису не тільки своєї поезії, а й усієї шведської лірики й усіх шведів: «Погода – це надзвичайно важливо для нас, хто пише вірші, й для всіх нас, хто живе у Швеції. Дуже дивне світло. Ми далеко на півночі, але через Гольфстрім клімат доволі м’який…однак світло – світло арктичне, такого більше ніде не буває. Надзвичайно світлі літні місяці й занадто темні зими».

 Його поезії притаманна дивовижна музикальність. Більшість віршів написано вільним прозаїзованим віршом, навіть не верлібром. Поет зізнавався, , що його вірші були «свідомою спробою писати музику».

Коли він ішов по вулиці після побачення,

сніг кружляв у повітрі.

Зима прийшла,

поки вони кохалися.

Ніч світилася білим.

Від радості він ішов швидко.

Ціле місто схилялося перед ним.

Усмішки перехожих –

всі посміхалися за піднятими комірами.

Було так вільно!

І всі знаки питання почали співати про присутність Бога.

Так він думав.

Музика звільнилась

і вийшла у шалений снігопад

довгими кроками. (…)

(Фрагмент вірша «До-мажор» у перекладі Юлії-Ванди Мусаковської)

Кожен образ ніби розташовується поверх попереднього й водночас поряд з ним, порушуючи всі звичні уявлення про віршовий текст.

Транстремер органічно включений своєю поезією у силове поле світової культури, де у нього є своє кумири й пріоритети як у музиці, так і в літературі. Серед перекладених українською та російською мовами віршів поезія «Гоголь» та дивовижна мініпоема «Сон Балакірєва» , що були вже в першій збірці «17 віршів»; вірші «Вермеєр», поема «Шубертіана», «Аллегро» (навіяний музикою Гайдна):

Аллегро

Я граю Гайдна після чорного дня

і відчуваю легке тепло в руках.

Клавіші прагнуть. М’які молоточки стукають.

Звук - зелений, живий і тихий.

Звук говорить, що свобода існує,

і що хтось не платить імператору податків.

Я запихаю руки у свої гайднівські кишені

і наслідую того, хто легко дивиться на світ.

Я підіймаю гайднівський прапор – це означає:

«Ми не здаємось. Але хочемо миру.»

Музика - це скляний будинок на схилі,

на який летить каміння, котиться каміння.

І каміння прокочується крізь нього,

але кожна шиба залишається цілою.

(Переклад Юлії-Ванди Мусаковської).

Вірш «Аллегро»  постає перед читачем як результат оновлюючої медитації, крізь яку проходить ліричний герой вірша після «чорного дня». Музика Гайдна – це та сила, те «тепло», яке здатне змінити кольорову гамму світовідчуття людини: «Звук - зелений, живий і тихий./Звук говорить, що свобода існує(…). Транстремер один із небагатьох «біоадекватних» поетів світової літератури услід за «проклятими поетами». Його вірші варто сприймати усіма органами чуття у поєднанні з розумом серця й логікою мислення. Навіть якщо навколо людини «чорні дні» завдяки музиці Гайдна ліричний герой знаходить в собі сили бути вільною особистістю, яка здатна продемонструвати свою непокору навіть імператорам. Ліричний герой у своїй самоідентифікації усвідомлює своє духовне злиття з одним із титанів світової культури  - Францом Йозефом Гайдном, чиї музичні твори, особливо ораторії відрізнялися соковитою побутовістю, яскравим утіленням явищ природи, потужною колористикою. Транстремер, поетиці якого також притаманні ці характеристики, не випадково обирає з Гайднового спадку саме «Аллегро», що втілює в собі настрої радості, бадьорості, веселощів. Характер мелодії вирізняється рухливістю, вогненністю, повнотою ритмічного малюнка. Серед інших ступенів музичних рухів (largo, andante, moderato, allegro, presto) саме аллегро наділений здатністю постійно видозмінюватися. Те ж саме відбувається з ліричним героєм вірша: від пригніченості, що виникає як наслідок «чорного дня» (ми про це можемо здогадуватися, на це немає прямої вказівки у вірші, але Транстремер тим і дивовижний, що змушує читача вибудовувати ряд асоціацій), до відчуття радості буття, усвідомлення себе сильною,  миролюбною й вільною особистістю.

 Дивовижним чином автор завершує вірш:

Музика - це скляний будинок на схилі,

на який летить каміння, котиться каміння.

І каміння прокочується крізь нього,

але кожна шиба залишається цілою.

Сила музики та її витонченість, навіть крихкість, ламкість, схильність до нападів з боку грубої стихії втілюються в метафорі «скляний будинок на схилі». Відчуття трагізму стає настільки реальним, що читач вже усвідомлює себе свідком неминучої катастрофи, але «каміння прокочується крізь нього» (справжня духовність не належить матеріальному світові, й тому груба матеріальна  руйнівна сила не може завдати їй шкоди, вона знаходиться в паралельному вимірі, шлях до якого відкривається тільки духовно багатим особистостям), й «кожна шиба залишається цілою»! Воістину Гайднівське  світорозуміння, якому Транстремер надав словесної оболонки!!!

Транстремер відзначав: «Поезія й музика тісно пов’язані. Зв'язок цей складно описати, але він є, я маю справу з музикою – слухаю її й граю сам; це розвиває в мені чуття музичної форми, яке потім переходить у вірші».

Поезія Транстремера тренує дух. Вона контактна – без поблажливості, особистісна – без сучасного, досить розповсюдженого літературного персоналізму. У світі цієї поезії будь-яка річ, будь-яке поняття ніби готові розколотися від внутрішньої суперечливості, яка, дивовижно, стає основою органічної єдності. Дослідник Геннадій Айгі вважає, що «багатозначність метафоризму Транстремера виникає ніби від своєрідного спектрального розпаду, постійне тут і мелькання темряви парадоксу – мені ж особисто в глибинах бачиться світло доброї душі великого поета й великої людини. Власне, єдність цих якостей і робить його лірику унікальною».

Нерозривний зв'язок Транстремера з музикою, його полікультурність відчув і Йосип Бродський, якого пов’язували роки дружби зі шведським поетом:

Иосиф Бродский

Транстремер за роялем

Городок, лежащий в полях как надстройка почвы.

 Монарх, замордованный штемпелем местной почты.

 Колокол в полдень. Из местной десятилетки

 малолетки высыпавшие, как таблетки

 от невнятного будущего. Воспитанницы Линнея,

  автомашины ржавеют под вязами, зеленея,

 и листва, тоже исподволь, хоть из другого теста,

 набирается в смысле уменья сорваться с места.

  Ни души. Разрастающаяся незаметно

 с каждым шагом площадь для монумента

 здесь прописанному постоянно.

     И рука, приделанная к фортепиано,

     постепенно отделывается от тела,

     точно под занавес овладела

     состоянием более крупным или

     безразличным, чем то, что в мозгу скопили

     клетки; и пальцы, точно они боятся

     растерять приснившееся богатство,

     лихорадочно мечутся по пещере,

     сокровищами затыкая щели.

(1993)

За висловом Вольтера, «Вірші – це той же рівень існування, що й сни.

Поезія – музика душі». Транстремер зізнавався: « Мені часто сняться сни, на жаль, я миттєво їх забуваю. Але бувають сни настільки яскраві, що я можу їх продовжувати. Вони стають віршами». «Поезія для мене – протилежність загальноприйнятним, звичним способам взаємодії з реальністю», - зазначав поет.

Після пережитого на початку 1990-х років  інсульту, що викликав повний параліч правого частини тіла, Транстремер знайшов у собі сили не тільки жити далі, а й бути поетом і музикантом. Майже все його життя пройшло в місті Вестерос, лише в останній час він жив у Стокгольмі разом із дружиною Монікою. Він навчився писати й грати лівою рукою. Два мистецтва стали й засобом спілкування, й засобом самовираження  для нього. Тема життя і смерті стала все частіше звучати в його творах.

Вірш «Чорні листівки»

(переклад Юлії-Ванди Мусаковської)

І

Календар заповнений, майбутнє невідоме.

Кабельне муркоче народну пісеньку без країни походження.

Снігопад у свинцево-тихому морі. Тіні

борються на пристані.

ІІ

Посередині життя трапляється, що приходить смерть

і знімає мірки з людини. Ці відвідини

забуваються, і життя продовжується. Але костюм

шиється в тиші.

викликає роздуми про життя і смерть, про теперішнє й майбутнє, про матеріальне й духовне, про маскультуру й істинно цінне, про вічне боріння,  про людські хвороби, про «відвідини смерті», про те, що «життя продовжується», але людина смертна й колись прийде і її час («Але костюм шиється в тиші»). Виникають алюзії з чистою сорочкою старого Сантьяго з повісті Ернеста Хемінгуєя «Старий і море». Все ніби дуже просте, навіть буденне, але в цьому весь Всесвіт – і макрокосм, і мікрокосм. Уся модель світобудови, де основою є єдність і боротьба протилежностей – життя і смерті. Але життя продовжується!!! У інвалідному кріслі поет сидить поряд зі сценою, на якій його дружина Моніка читає його вірші. Вони були разом понад півстоліття. Він був живим класиком. У Швеції їх знає кожен. У центрі міста, де вони жили, на бруківці рядки його віршів. Ти йдеш – і поезія у тебе під ногами, вона ніби несе тебе, як частину шведської землі. Не всі читають таблички й меморіальні написи на стінах, але всі дивляться собі під ноги…

В заключний період творчості Транстремера захопив жанр хоку (хайку), можливо тому, що давав можливість митцю сказати про «велике в малому, безмежне – в обмеженій формі» (Рабіндранат Тагор).

Його експериментальний хайку

 Смерть склонилась надо мной

я шахматный этюд

она знает решенье.

(Переклад А. Кудрявицького)

не залишає байдужим жодного читача. Поети нерідко ідентифікують себе з речами, рослинами, тваринами й навіть абстрактними речами, але щоб з шаховим етюдом!? Адже шахи – це завжди задача, комбінація, співвідношення, гра! І Транстремер обирає саме цю метафору для самоідентифікації. Що вона може означати? Що кожна людина і ліричний герой Транстремера – це загадка, задача, що потребує роздумів і рішень; таємниця, котру потрібно розгадати; гра, в якій ти можеш бути йому партнером, супротивником; «як – шаховий етюд» як піщинка (а, може, як виграшна комбінація) на шаховій дошці буття чи весь світ в мені? Традиційний принцип японської поезії – принцип художнього паралелізму, що передбачає взаємодію світу природи й світу людини як суть відображення ментальності японців, у Транстремера набуває нового вираження – це «світ речей – світ людей». Хоча й традиційне зіставлення світу природи й світу людини має місце у його «гномічній поезії»:

Сонце заходить.

Наші тіні – велетні.

Скоро тінь – усе.

(Переклад Левка Грицюка.)

Чи тільки цей вірш про наближення й настання ночі? Який асоціативний ряд викликають ці рядки у кожного читача? Чи тільки як тінь людина може бути велетнем? Чи не омана люди-велетні? Що потрібно, щоб бути  велетом духу? Коли ти перетворюєшся на велетенську містифікацію? «Скоро тінь – усе» перегукується і з «Чорним квадратом» Малевича й поетичними передбаченнями Ахматової («Чем этот век ужасней предыдущих (…)?»), і з тінями агресії та духовного занепаду в сучасному світі… Хайку Транстремера найбільше з його творчого спаду надають можливість співтворчості читача в сенсі смислорозуміння цих вселенських мініатюр.

Твори Транстремера перекладено шістдесятьма мовами народів світу. Сам митець говорив: «Мені пощастило, мене перекладали поети, які трохи знали шведську, — коли йдеться про таку малу мову, це рідкісна річ.  Частіше опиняєшся в руках спеціаліста з мови, який або не відчуває поезії, або взагалі нею не цікавиться».  Серед армії перекладачів віршів Транстремера поки що троє українців: визнаний в Україні поет і перекладач Дмитро Павличко та молоді майстри перекладацької справи Юлія-Ванда Мусаковська і Левко (Лев) Грицюк. Російською мовою його вірші преставлені у перекладах Олександри Афіногенової, Тетяни Бек, Олексія Прокопьєва, Анатолія Кудрявицького та Іллі Кутика, який представив у своїх роботах вільний прозаїзований вірш Транстремера у заримованому вигляді, що викликало суперечливі відгуки. Всі перекладачі сходяться в тому, що вірші Транстремера перекладати неймовірно важко: «Справа в тому, що він пише ніби просто, але при перекладі віршів, як не дивно, завжди буває так: чим простіший вірш, тим важче його перекласти» (Олексій Прокопьєв, російський лінгвіст і перекладач творів Транстремера).

Особливість поетики Транстремера в тому, що він користувався  переважно вільним віршом, проте, прекрасно володів твердими, так званими античними розмірами, сапфічною та алкеєвою строфами, у цьому він просто майстер (є декілька віршів, написаних у такий спосіб). Складність полягає у тому , що вільний вірш сам по собі складний для перекладу. «Вільний вірш – це не відсутність форми, а щоразу нова форма, унікальна форма» (О. Прокопьєв).

26 березня 2015 року Тумас Йоста Транстремер перейшов у вічність, залишивши людству свою поезію, дарунок своєї душі.

Завершити  розмову про феномен Тумаса Йости Транстремера мені здається доречним словами самого митця: «У мене подвійне ставлення до викладання літературної майстерності. Я не думаю, що можна навчити будь-кого писати вірші. В цій ідеї є щось доволі дивне. Що викладач дійсно може зробити, так це створити атмосферу, в якій студенти можуть взаємодіяти один з одним як друзі й одночасно як уважні критики – і така атмосфера сприяє творчості».

Ольга Гузь,

учитель зарубіжної літератури НВК №26,

м. Кропивницького