Японська народна казка "Момотаро": погляд із Японії

Слід сказати, що прийняття японської казки «Момотаро (Персик-хлопчик)» до українського підручника із зарубіжної літератури для 5 класу, який створив авторський колектив під керівництвом Ольги Миколаївни Ніколенко, є великою радістю для всіх японців. У цих нотатках мені хотілося б розповісти про деякі культурні контексти, в яких народився і ріс цей національний герой.

 

Яка ж вона, казка «Момотаро»? Чим вона вирізняється? Спочатку я розповім про основні елементи казки. Спершу про її заголовок. «Момо» означає персик, улюблений фрукт дітей. А «Таро» – це у нас одне із традиційних імен для хлопчиків. Окрім того, це найвідоміша і найпопулярніша казка в Японії.

 

В Японії є п’ять найбільш відомих казок, в яких важливу роль відіграють тварини. Якщо там йдеться про людей, то в більшості випадків – про старших людей (дідусь і бабуся). А в «Момотаро» головним героєм став юнак, сміливий і сильний.

 

А тепер давайте поговоримо про те, чому «Момотаро» користується великою популярністю серед японських дітей? На мій погляд, є декілька причин. По-перше, це основна сюжетна схема, яка полягає в тому, що дитина народилася із великого персика і швидко виростає, а потім уже юнак пішов підкоряти злих істот (їх звуть японською они). Такий сюжет викликає інтерес у дітей своєю чудовістю і динамічністю. А ще дітям подобаються такі елементи, як коржі – просяні чи пшоняні. Японською їх називають «кібі-данґо» (кібі – пшоно або просо, данґо – корж). Окрім того, інтерес викликають тварини, які віддано служать Момотаро і допомагають йому у битві зі злими істотами (оні).

 

Є ще деякі пояснення щодо популярності казки. Наприклад, японський педагог Інадзо Нітобе (1862–1933), автор відомої книжки «Бусідо (Шлях самураїв)» (1900) пише про те, що дітям ця казка подобається тому, що в ній багато природи. Гора, річка, море і острів – усе це типові прояви японської природи, вони легко асоціюються зі знайомими дітям місцями (3, с. 407).

 

Я ще хочу додати те, що гора і річка традиційно являють собою «мирну» природу, де багато селян жили й працювали, а море і далекий острів – це «небезпечний» топос, який символізує чужий світ.

 

Внаслідок цього в казці виникає контраст, закладений у сюжеті: протиставлення мирного життя героя з батьками (дідусь і бабуся) в гірському селищі у першій половині казки і пригоди, подвиги Момотаро на морському острові. Це також стимулює дитячу уяву.

 

Варто зазначити, що сюжет «Момотаро» має войовничий характер. У Японії ця казка стала особливо актуальною за часів Другої світової війни, бо вона дозволяла виховувати патріотизм у дітей, формувати духовну силу для протистояння ворогам.

 

Відомий психолог Бруно Беттелгейм (1903 –1990) зауважив щодо «Момотаро»: «Життєвий шлях Момотаро сповнений труднощів і небезпечних подій. Для того, щоб їх подолати, йому потрібні ті, хто допоможе. А магічна їжа, яку він дає їм у вигляді просяних (бо пшоняних) коржів, являють собою не що інше, як знак любові батьків до Момотаро, її втілення в конкретному предметі. Тобто коржі є символом любові» (1, с. 7). Отже, як зазначає психолог, казка закликає дітей довіряти силі батьківської любові й покладатися на допомогу людей. На мій погляд, це хороша інтерпретація теми цієї казки.

 

До речі, як ви гадаєте, чому помічниками Момотаро є собака, фазан і мавпа? Чесно кажучи, я ніколи не сумнівався в цьому. Собаку зазвичай вважають найбільш вірним другом людини. Мавпа нерідко зображується у східно-азійських казках як розумна і кмітлива тварина. А фазан? Мабуть, як представник птахів. Справді, фазана вважають «національним птахом» Японії. Отже, ці тварини дуже звичні для японців, тому ми не звертаємо великої уваги на причину, чому саме вони допомогли Момотаро.

 

Я дуже здивувався, коли дізнався, що є «наукова» гіпотеза щодо цього питання. Річ у тім, що у давній китайській філософії існує складна система співвідношення часу й простору. Згідно з цією теорією і японці традиційно розглядали час і напрям будь-яких дій. Дану символіку демонструє коло, в якому нечиста сила (оні) знаходиться на північному сході, а на протилежному місці, тобто, на заході – собака, фазан і мавпа. Деякі вчені вважають, що це і є причиною вибору саме цих тварин (3,с. 41). З цього приводу можна сказати, що ця казка має глибоке коріння в японській та східно-азійській традиції.

 

Отже, в «Момотаро» можна простежити багато елементів, які приваблюють дітей. Наприклад, як я відзначав, сюжет казки складається із двох частин, які відрізняються одна від одної за місцем дії і темою. Справді, деякі вчені вважають, що в цій казці в первісному варіанті було два оповідання, які були поєднані не раніше XV століття (3, с. 465). Мабуть, так і був утворений широкий сюжетний діапазон казки.

 

Відомий японський фольклорист Куніо Янагида (1875–1962) у книжці «Народження Момотаро» (1933) наголосив на значенні першої половини сюжету для японської культури й менталітету. На його думку, в епізоді про народження Момотаро найважливішим елементом є не персик, хоча так вважають деякі дослідники, бо в Японії є й інша,щоправда, менш відома казка «Принцеса-динька» («Уріко-хіме»), тобто казка про красиву дівчинку, яка народилася з дині (6, с. 104–111).

 

А що ж найважливіше в народженні Момотаро або Уріко-хіме? Це те, що ці незвичайні діти приходять із верхньої течії річки. Янагида стверджує, що вони мають глибокий зв'язок із водою, яка є дуже важливою для селян. Можна сказати, що ці діти є посланцями бога, який дає народу воду. Дослідник Янагида навіть натякає, що вони самі є «маленькими богами» (6, с. 22–28). Додам, що подібний мотив спостерігається і в Індії та ще в інших країнах (2, с. 297).

 

Цілком зрозуміло, що про незвичайність народження і нелюдське походження Момотаро свідчить його швидке зростання і гігантська сила. Також видається цікавою деталь, яку пропускають у деяких варіантах. Це те, що Момотаро був дуже лінивим. Він не займався звичайною селянською працею, як-от збирання гілок для пічки, а повсякчас їсть і спить. За твердженням Янагида, це також важлива деталь, що символізує незвичайність маленького героя. Він не такий, як інші селяни. Свою теорію Янагида сформулював як «Легенду про маленьке дитя», яка, на його думку, втілює древню мрію японського народу про зв'язок із богом і мирне життя.

 

В останній частині нашій промови хотілося б розкрити значення «Момотаро» для модернізації Японії. Як вам відомо, наша країна розпочала модернізацію за європейським зразком у другій половині ХІХ століття. Можна сказати, що ця казка зіграла певну роль у модернізації нашого суспільства, зокрема в розвитку дитячої літератури і шкільної освіти. Учителі добре знають, яку велику роль відіграє дитяча література і шкільна освіта, особливо тоді, коли країна входить у період змін. Потрібно виховання нового покоління для того, щоб країна могла стати на новий шлях. Це важливе завдання письменників і вчителів.

 

Що стосується Японії, то коли митці зустрілися з європейськими літературами, вони звернули увагу на особливу роль дитячої літератури, яка суттєво відрізнялася від художньої літератури для дорослих. Японські письменники зрозуміли, що серед завдань нової літератури має бути виховання дитячого розуму, уяви, вміння розпізнавати добро і зло. Із цією метою вони займалися не лише перекладами і адаптацією творів для дітей європейських авторів, але і створенням власних художніх текстів для дітей. Водночас вони часто зверталися до традиційних казок, зокрема «Момотаро» (3, с. 226–297). Ця казка була модернізована і за стилем, і за темою, і навіть за ілюстраціями. І «Момотаро» в паперовому театрі («камі-сібай») був народжений у цьому процесі. Також були створені манга (японські комікси) і чимало мультфільмів.

 

Цікаво, що окремі автори нерідко використовували пародію. Оскільки «Момотаро» був однією із найпопулярніших казок, деякі письменники намагалися створити пародійного «Момотаро» з тим, аби показати відрив від традиційних цінностей і вплинути на юних читачів. Наприклад, Рюноске Акутаґава (1892–1927) також написав свого «Момотаро» (1924), в якому герой підкоряє оні, що жили мирним

життям (3, с. 256–260). А деякі письменники пролетарської літератури створили варіанти, в яких після битви з оні тварини повстали проти Момотаро, бо він використовував їхню працю. Звісно, що ці пародійні «Момотаро» не користувалися великою популярністю серед дітей, бо в них не було справжнього героя, сповненого життєвої енергії та оптимізму.

 

Ще одним «помешканням» Момотаро Нового часу стала школа. У 1887 році ця казка була обрана як матеріал для державного підручника з японської літератури. З того часу вона увійшла до шкільної освіти (3, с. 151–153). Зрозуміло, що в шкільній версії було послаблено «лінощі» героя, а посилені такі елементи, як повага до батьків, співіснування із тваринами і дух патріотизму у формі служіння батьківщині. Під час Другої світової війни патріотичний елемент був настільки акцентован, що він став ледь не символом японського націоналізму та мілітаризму (5, с. 135–169). Але японські діти продовжують читати і любити «Момотаро» до сьогодні, тому що він висловлює мрію дітей (та дорослих) про мирне життя, здорове зростання, зустріч з друзями і так далі.

 

Як я відзначав на початку, нас радісно і приємно дізнатися, що в українському підручнику із зарубіжної літератури вміщено казку «Момотаро». Нам слід подякувати українським науковцям і вчителям за увагу до цього твору. Дуже хочеться, щоб українським дітям сподобався наш національний герой і вони зацікавилися японською культурою.

 

Література

1. Bettelheim B. (1978). Japanese Introduction to The Uses of Enchantment: Meaning and Importance of

Fairy Tale. Tokyo: Hyoronsya.

2. Ishida E. (2007). The Mother of Momotaro. Tokyo: Kodansya.

3. Namekawa M. (1981). The Transformation of Momotaro’s Image. Tokyo: Tokyo Shoseki.

4. Nomura J. (2000). The Birth of Momotaro Reconsidered. Tokyo: Yoshikawa Kobundo.

5. Torigoe, S. (1983). The Destiny of Momotaro.Tokyo: NHK Books.

6. Yanagida, K. (1942). The Birth of Momotaro.Tokyo: Sanseido

 

Сусуму Нонака,

доктор філологічних наук, професор,

декан гуманітарного факультету

Університету Сайтама (Японія)