Роль книжки у вирішенні підліткових проблем

Педагоги-словесники працюють переважно з підлітками. Ми знайомимося з ними, десятирічними, у п’ятому класі, у ранньому підлітковому віці, разом переживаємо активний гормонально-фізіологічний бунт у восьмому, завершуємо спілкування з майже сформованими сімнадцятирічними особистостями. Насамперед необхідно відзначити, що підлітковий період характеризується суттєвою динамікою розвитку самосвідомості. Спостерігається, з одного боку, її різке зростання, з іншого – якісні зміни. Якщо розглядати зміни до відповідної структури самосвідомості, то, як зазначають психологи, найбільш суттєвим викривленням у розвитку самосвідомості є депривація (лат. deprivatio – втрата, позбавлення – психічний стан, при якому люди відчувають недостатнє задоволення своїх потреб) одного або кількох структурних ланок самосвідомості, оскільки вона може призводити до появи агресивності, тривожності, труднощів у спілкуванні, а іноді й суїцидальних спроб. Як відомо, у підлітків загострюються потреби в оцінюванні власної зовнішності. Вони починають порівнювати себе з іншими, звертаючи увагу на пропорції тіла, шкіру, статеві ознаки. Самоповага в цей період нерідко знижується, а тілесне визнання тісно пов’язане з оцінкою власної сексуальної привабливості. Підліток глибоко страждає не у випадку об’єктивної сексуальної непривабливості, а у разі невизнання його сексуальної привабливості з боку найближчого оточення.

Наступний параметр визнання, значущий для підлітків, – це факт власного дорослішання. Тож виникає потреба активно доводити це і одноліткам, і батькам, і самому собі. Найважливішим новоутворенням цього віку є почуття дорослості – це новий рівень домагань, що передбачає нове становище, якого підліток ще не досяг. У цьому й полягає глибоке протиріччя: підліток вимагає визнання того, що насправді ще не сформувалося. Саме таким є сучасний підліток. А ще – він досить чітко вже знає, що таке соцільна розрізненість, що означає бути не зрозумілим, не почутим найріднішими людьми.

Учитель-словесник має у своїх руках потужний виховний потенціал – літературний твір. Надзавданням учителя має бути: як перетворити регламентований шкільною програмою, у «свій» необхідний для вивчення твір, «свою» книжку, «свою» літературу. Учитель, окрім того, що має досконало знати предмет, бездоганно володіти методикою викладання, також має бути ще й психологом, аби зуміти використати потужний емоційно-виховний потенціал літературного твору для становлення особистості підлітка.

Що таке літературний твір для пересічного підлітка?

Стереотипним є уявлення, що переважна більшість підлітків майже не читають, цікавляться лише комп’ютерними іргами, спілкуванням у соцмережах тощо. Хоча ми з вами, педагоги, добре знаємо, що це не так. Підлітки читають. Здебільшого фантастику, пригодницькі твори, сучасні книги про своїх ровесників. А ще – відчувають певний дискомфорт через нестачу «свого» чтива. Бо ж попри розмаїття літературних творів різних жанрів, все ж поняття «підліткова література» є досить умовним, адже ми бачимо  незначну кількість художніх творів для підліткової аудиторії.

«Писати для підлітків важко», – зізнається письменник-сучасник Сергій Гридін, який на сьогодні є одним із провідних українських творців художніх творів для досліджуваної аудиторії.

А польська письменниця Барбара Космовська стверджує, що пише книги для тих, хто їх не читає і не купує, натякаючи на складність підліткового сприйняття.

Сучасний підліток, для якого характерним є «приміряння» образу літературного персонажа на себе, не зовсім чітко уявляє себе «цілісною натурою» на кшталт Тетяни Ларіної чи «рефлексуючим» Чайльд Гарольдом. Класична художня література не дає сучасному підліткові того «архетипу» ровесника, про земне життя й пригоди якого можна було б поговорити і в класі, і в рідному дворі.  «Сьогодні не модні ідеальні герої», – зауважила моя учениця, одинадцятикласниця Олена. І ми мусимо з тим погодитися.

Коли працюємо з програмним матеріалом, досить часто хочеться «перестрибнути» з такої важливої для нас «канонізованої» класичної літератури, як, наприклад, про створення світу чи літературні балади, на літературу, яка б «лягла» на душу підлітка. На щастя, на сьогодні досить активно відбувається формування читацьких інтересів читачів. Так, наприклад, сайт «БараБука» пропонує великий вибір літератури, укладений Центром дослідження для дітей та юнацтва. До списку увійшли твори, які, на думку укладачів, є актуальними й цікавими дітям. Насамперед хочеться, щоби читання стало внутрішньою потребою підлітка, щоб через художній твір дитина змогла розібратися у собі, у своїх внутрішніх потребах та переживаннях. Адже для кожного підлітка надзвичайно актуальними є слова з роману С.Гридіна «Незрозумілі»:

…Дивний цей світ.

Ну, точно не так влаштований. І люди дивакуваті. Навіть однозначне бачать не таким, яким воно є.

Ні з ким ні про що не можна начистоту: не чують, не розуміють, глузливо сміються й іншим неправдиво розказують...

Спробуймо на конкретних прикладах творів сучасної підліткової літератури проаналізувати, як вони впливають на структурні ланки свідомості підлітка, допомагають йому ідентифікувати себе у світі.

У поле зору нашої уваги потрапили книжки польської письменниці Барбари Космовської «Буба» й «Буба: мертвий сезон», українських письменників Сергія Гридіна «Не такий», «Незрозумілі» та Оксани Думанської «Школярка з передмістя».

Література для підлітків, якщо вона навмисно не обмежується розважальною метою, покликана висвітлювати великий спектр питань, типових для дорослішання дитини. У підлітковому віці такі аспекти, як самопізнання, місце в родині, стосунки з батьками та друзями стають актуальними як ніколи. Оточення впливає на підлітків по-різному: часом їхній життєвий досвід може призводити до психологічних та навіть фізичних травм, подолати які можна за умови допомоги з боку сім’ї, близьких та друзів. Безсумнівно, саме розуміння та піклування родини є тими факторами, що допоможуть дитині у віці від 14 до 18 років пережити непрості життєві моменти.

Романи польської письменниці Барбари Космовської «Буба» та «Буба: мертвий сезон», окрім типових принад «дівчачої» літератури для підлітків, пропонують читачеві ще й погляд на проблеми нового, сучасного типу стосунків у родині та їх вплив на формування особистості. Барабра Космовська на сторінках своїх романів намагається бути максимально щирою, а тому не боїться говорити про складні та болючі речі – першу нещасливу закоханість, непрості взаємини з батьками, непорозуміння з подругами, проблеми з алкоголем, бідність тощо. Авторка впевнена, що розуміння світу підлітків, пам’ять про власну молодість та власні помилки – це той спільний «простір», що зближує читачів із героями творів. На щастя, у книжках нема надмірного моралізаторства, заглиблення у світ стереотипів.

Зокрема роман про шістнадцятирічну дівчинку Бубу, яка носить джинси і мартенси, любить слухати класичну музику та грати у бридж, не залишить байдужим підлітків. Як відомо, період «гарних прикладів» минув, тож перед нами постає звичайна собі дівчина, як і безліч її однолітків, «не гарна, не погана, не висока, не низька, не товста, але й не худенька». Вже сама назва змушує підлітка шукати певні асоціативні ряди: «буба» – маленька, недоладна, та, що белькоче щось незрозуміле, чи та, на кого можна не зважати. Така вона й є, головна героїня. Їй не пощастило у житті, бо випало народитися у родині відомих людей: мати – відома письменниця, авторка популярних жіночих романів, батько – телеведучий розважальних програм. Найближча людина для Буби – дідусь, у якого забирають пенсію, щоб той не програв її в азартні ігри. Особливості стосунків у Бубиній сім’ї зумовлені інфантильною поведінкою дорослих. Бубині мати Марися, батько Павел, сестра Ольга зі своєю родиною не тільки часто викликають у дівчини обурення та роздратування, а й дивують різними витівками, що, на її думку, властиві лише дітям. Мама, створивши черговий «провальний» роман, постійно впадає в певні крайнощі.

То вона невпинно пише, то вдягається по-підлітковому й фанатично займається фітнесом, то намагається помолодшати, то переймається модними релігійними віяннями. У другій частині роману Марися захоплюється ідеєю зйомок фільму. Материн контакт із донькою зводиться до нечастих візитів до Бубиної кімнати та істеричних розмов, у яких Буба радше стає «серветкою» для материних сліз, аніж повноцінним учасником спілкування. Мати нагадує Бубі інфантильне наївне дівчисько. Що вже казати про батька, який не здатен сам вибрати собі одяг на роботу? Бубу він помічає частіше, але здебільшого їхні розмови короткотривалі. Батьки надто зайняті собою та своїми кар’єрами. Егоцентризм панує й у родині Бубиної сестри Ольги, яка постійно намагається оволодіти котроюсь зі світських професій. То вона хоче стати моделлю, то зіркою кіно. Ольга навідується до батьків лише в ситуаціях родинної «кризи», бо вона, успадкувавши від матері любов до крайнощів,  за першої ж сварки ладна розлучитися зі своїм чоловіком. Одначе дідусь Генрик є золотою серединою цієї сім’ї.

Спостерігаючи за своїми рідними, Буба твердо переконана, що в них удома – «не як у людей».

Та все ж, познайомившись ближче із проблемами своєї подруги Агати, у котрої батько з успішного хірурга перетворився на алкоголіка і тепер знущається над родиною і б’є дітей, вона оцінює, що її проблеми не такі вже й великі. Думка про «неправильну родину» згодом змінюється разом зі змінами у Бубиному світобаченні. У другій частині роману Буба починає краще розуміти світ дорослих, бо стає на крок ближче до них і сприймає їх не як нав’язане їй середовище, а як найближчих людей, що потребують її турботи та розуміння. Якщо в першій частині роману Буба не збирається виростати й дорослішати, то в другій частині вона помітно змінюється, так само, як і її погляди на життя. Речі, які раніше могли б дратувати дівчину (наприклад – поведінка сестри Ольги), тепер стають болісними факторами, що формують її характер. Утім, найбільшу зміну приніс Бубі перший досвід нещасливого кохання (хоча  щасливе це кохання чи ні, читачі зможуть вирішити самі). Коли хлопець Буби захоплюється іншою дівчиною, Буба страждає. Однак, саме цей досвід пояснює їй багато чого зі світу дорослих. Дівчина починає краще розуміти конфлікти між батьками.

Образ дому відіграє в романі велику роль, бо всі події в житті Буби, навіть ті, що відбулися чи відбудуться поза межами будинку, вирішуються саме в їхньому помешканні. Наприклад, удома Буба навчається грати з дідусем у бридж, сюди ж надходить газета з повідомленням про те, що Буба стала чемпіонкою Польщі з цієї гри, тут дівчина переживає своє перше кохання і величезну тривогу за близьку подругу Агату та сестру Ольгу; також удома Буба святкує зимові свята та знаходить такі необхідні їй тепло й затишок.

Письменниця Оксана Думанська визначила жанр своєї книжки «Школярка з передмістя» як «щоденник, дописаний з уяви». Головна героїня має неповну родину, власне – її виховує бабуся. Мама на заробітках, тато з ними не живе і, як виявилося згодом, заводить собі нову родину. Дівчинка стикається з нерозумінням однокласників, свариться з хлопцем через його антифеміністичні погляди, зустрічається зі старшим за віком студентом-ветеринаром, навіть цілується і йде до нічного клубу… Повний боєкомплект, властивий підлітковій книжці, яка містить теми, безумовно цікаві цільовій аудиторії. Свідченням цього є перевидання книжки і виразний читацький запит.

Не раз і не двічі ми помічаємо, що дівчинка мислить бабусиними категоріями, повторює її думки, а коли дозволяє собі переступ,  потім переконується, що бабуся таки мала рацію. Цей феномен сам по собі цікавенний – що стається з дівчинкою, яку виховала бабуся, але загалом через це книга багато втрачає. Конфлікт поколінь, який неодмінно мав постати у такій родині, окреслено лише поверхово, бунтарські вчинки відсутні, школярку «вимуштрувано» настільки, що і бабуся їй довіряє, і вона не ладна зрадити бабусину довіру.

Учасницею повісті є бабуся Школярки, котра переймається її одягом та макіяжем, естетичним вихованням і «письменницьким» стилем онуки, але під обіцянку стовідсоткової правдивості навіть не заглядає до її щоденника. Невдовзі ми одержуємо й цілковито зрозуміле пояснення такої демократичності: «Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія», – розповідає Школярка.

І в тій школі є з чого подивуватися, добираючи свої, аналогічні паралелі. Тут є батьківський комітет, що заповзято витрушує з батьків останні поповнення нескінченних фондів в обмін на оцінки. І тут-таки завучевого синочка тягнуть на медаль, хоча його знання залишилися на рівні шостого класу. Директора школи більше турбують справи його політичної партії, ніж декілька уроків на тиждень, які він не обтяжується відчитати повністю, а змучені й збідовані вчителі виливають свою втому на знуджених старшокласників. Вони ж великомученицько намагаються таки напхати дітей нікому не потрібними «хеппі-мілами» затвердженої шкільної програми. А що ж Школярка та її однолітки? Вони вже давно купують усі необхідні для вступу знання в репетиторів, зубарячи 3–4 предмети, які відповідають їхнім життєвим планам, відвідують школу “для галочки” і на повну силу живуть своїми юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах.

Записи щоденника щедро пересипано бабусиними порадами, практично всі події в Школярчиному житті вони обговорюють і проживають спільно, що насичує оповідки другим поглядом, поміркованішим, спокійнішим, але ніколи не протилежним дівочим рефлексіям, із чого в основі повісті мені постійно вчувається внутрішній діалог підлітка Оксанки з уже бабусею пані Оксаною.

Бабуся з самого малечку виховує Школярку, даючи її молодим батькам можливість для кар’єрного зростання. Відтак коли її тато йде, зібравши речі, десь близько Школярчиного першого класу, дівчинка просто починає регулярно бачити тата у вихідні. Згодом, уже в п’ятому класі, мама виїздить на заробітки до Греції, та в житті Школярки знову ніщо радикально не змінюється, хіба що додається трохи добре приховуваного смутку. Отже, єдиним надійним та незмінним дорослим, порадницею і розрадницею, а також найближчим другом у Школярчиному світі є Бабуся. Саме дівча змальовує її як «…самодостатню кобіту з молодим голосом та іронічним поглядом».

Протягом десяти місяців життя, що охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, який всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні протягом усієї книжки.

Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола своєї персони, бо на обрії знову з’являється тато.

Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Коловорот подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.

Книжки «Не такий», «Незрозумілі» Сергія Гридіна треба рекомендувати для прочитання підліткам як профілактичний засіб від нерозуміння, самотності, відчуття фальшивості навколишньої дійсності. Це твори, що торкнулися тем-табу, як-от: дитячий алкоголізм, насилля, підліткова вагітність тощо. Герой книжки «Не такий» – товстун Денис. Підліткам, які з гіпертрофованою прискіпливістю приглядаються до свого тіла, ця ситуація знайома, і близька. Зважаючи на те, що з гендерної точки зору повість можна кваліфікувати як типовий «хлопчачий твір» (героєм є хлопець, автор – чоловік, життєвий досвід, описаний у книжці – маскулінний), читачі-хлопці можуть по-різному реагувати на такий текст: підтримувати чи засуджувати агресивну поведінку героїв.

Книжка розпочинається десятим днем народження хлопця, хоча більша частина подій відбувається після його 13-річчя. Батьки дарують Денису на прізвисько Потап гантелі замість омріяного мобільного телефону. У школі з тюхтія знущаються і однокласники, і вчителі, і навіть найкращому другу Самосі набридає його захищати. Ми бачимо, що хлопчик має в собі певну шляхетність, але оточуючим цю шляхетність затуляє товстий шар сала.

Аж ось після численних сварок із матір’ю з родини йде батько... і цей шок ніби пробуджує Дениса. Він дивиться зовсім по-іншому і на себе, і на оточення, згодом починає розуміти, хто його справжні друзі. Денис проживає такі ситуації, як насильство з боку місцевих гопників, швидке дорослішання й початок романтичного життя дівчат навколо нього, які його, звісно, ігнорують, спілкування із вчителями, яке включає в себе і хамство, і хабарі, пристрасть однолітків до пива та трави.

Ми впізнаємо дуже знайомі ситуації – традиційний гороховий суп і засипані хлоркою туалети в таборі відпочинку, де не те що перегородок немає, а можна зазирати й до дівчат, мазання пастою і дискотеки. Вожаті зранку виглядають пожмаканими, а купатися треба йти за свистком і шеренгою. Напевно, надзвичайна цінність повісті «Не такий» у тому, що автор не бреше своїм читачам і не робить вигляд, що цього всього немає, що всі дорослі мають лише гарні наміри, або що так і треба. Читачам не можна брехати, якого б віку вони не були, а у віці, коли несправедливість сприймається особливо гостро, правда надзвичайно важлива. Навіть мава твору максимально наближена. У мові підлітків – правильний сленг, у мові вчителів – упізнавані штампи, і загалом усі герої живі і говорять відповідною мовою (шкода тільки, що недобрі гопники говорять російською: змушувати негативних персонажів говорити російською вже також перетворюється на дещо неприємний штамп сучасної літератури).

Читач через сприйняття головного героя бачить усю правду навколо. Але це його робить сильнішим, і ми так само віримо в те, що можна бути людяним і справжнім попри всі обставини і попри свої власні помилки.

Роман Ірен Роздобудько «Ліцей слухняних дружин» можна сприймати як соціальну фантастику, однак це, на жаль, є жорстока реальність залежності від великих грошей. Уся дія розгортається навколо ліцею, в якому виховують молодих дівчат. Ці дівчата в майбутньому стануть ідеальними дружинами, але тільки для тих, хто заплатить за них найвищу ціну. Дівчина на ім’я Пат – вихованка цього ліцею, яку переконують: усе, що відбувається за межами закладу, не варте уваги, а справжнє життя полягає у покірному служінні своєму майбутньому чоловікові. Та випадкове знайомство із саксофоністом, який завітав до їхнього закладу під час розслідування вбивства однієї з вихованок, відкриває їй очі: те, чого їх навчали, насправді омана, існує інше життя – вільне та прекрасне. Намагаючись боронити свою свободу, вона втікає з закладу й опиняється на вулиці, до якої зовсім не пристосована.

Як бачимо, проаналізовані нами тексти художніх творів покликані виховувати підлітків «на прикладах», адже досить часто можна асоціювати описане в книжках, з тим, що відбувається в твоїй родині, в класі, в компанії. Підліткові проблеми, які здаються дорослим такими незначними і несуттєвими, насправді дуже хвилюють молоді, несформовані особистості. Чого лише варте підліткове кохання, особливо нерозділене!

Людині важко говорити про своє, особисте, особливо якщо це стосується власне її…

Опосередковано «примірявши» на себе образ літературного персонажа, підліток намагається розібратися в собі, у своїй родині, компанії таких самих підлітків.

Часто дорослий не може розпізнати різні невербальні месиджі, які надсилає нам підліток: закрите, заховане обличчя – мені погано! Накинутий капюшон – не чіпай мене! Постійні навушники у вухах – не лізь у мій світ! Розгойдування на стільці – мене недоколихали в дитинстві! Агресивна поведінка – захищаюся! Демонстративна поведінка – я хочу уваги!

І таких прикладів багато, треба лише відкрити своє серце, щоби почути і побачити підлітка, бо, як відомо, «лише серце добре бачить, найголовнішого не побачиш очима…»

Нам на допомогу у спілкуванні з підлітком приходить література, вона не здається йому чимось стає засобом самопізнання, усвідомлення навколишнього світу й своєї ролі в ньому.

Література

1. БараБука – простір дитячої книги. Інтернет-видання. Джерело доступу: http://www.barabooka.com.ua/

2. Бандура Галина. Теоретичні аспекти вивчення емоційних проявів підлітків. Автореферат. Джерело доступу: http://drohobych.net/youngsc/AQGS/2013_4/pshyhology/226-231.pdf

3. Підліткові комплекси: як допомогти дитині полюбити свою зовнішність Автореферат. Джерело доступу: http://dityinfo.com/vihovannya-ditini/pidlitkovi-kompleksi-yak-dopomogti-ditini-polyubiti-svoyu-zovnishnist.html

Наталія Рудніцька,

учитель-методист

української мови та літератури, зарубіжної літератури

Кам’янець-Подільської ЗОШ№17

Хмельницької обл.

Надруковано в журналі "ЗЛ" №3, 2018